Книгодрукування кирилицею

Першою датованою книгою, що була надрукована кирилицею, є "Осмогласник", або "Октоїх", видана в Кракові (1491). Видавцем її був Швайпольт Фіоль. За зразок для виготовлення друкарської кирилиці Фіолю служив кириличний рукописний шрифт "за типом уставного не дуже добре написаного" (В. Йончев). Літери розташовані в межах двох горизонтальних ліній. Багатьом літерам властиві приховані засічки, інші мають легкі засічки.

В "Осмогласнику" крім колофона-кінцівки на першій сторінці була надрукована друга ілюстрація – розп’яття. Друк книжки двоколірний: чорною фарбою друкувався основний текст, циноброю (червоною) – ініціали й заставки.

Вважають, що всього Фіоль за 1483–1491 рр. надрукував чотири книги, а саме: "Осмогласник", 1491 р., "Часословець", 1491 р., "Тріодь постная", близько 1491 р., "Трідь цветная" близько 1491 р. Точно датованими книгами є "Осмогласник" і "Часословець", щодо датування інших книг, то слід згадати, що в угоді Фіоля з Р. Борсдорфом на початку 1491 року згадувалося, що відливанню шрифту 1491 року передувало ще одне, отже, можна гадати, що шрифтом першої відливки були надруковані близько 1490 року дві "Тріоді".

Щодо характеру друкарських шрифтів слов’янських першодруків Фіоля, то російський вчений І. П. Каратаєв пише, що Фіоль вживав різні позначення для одних і тих самих літер. Як приклад цього він наводить літеру О, для якої в друкарні Фіоля використовувалось вісім різних позначень.

Взагалі Фіоль використовував у цілому 230 різних графічних знаків.

Невдовзі після виходу перших інкунабул кириличного друку виникає й другий осередок слов’янського друкування книг кирилицею. Друкарем їх був ієромонах Макарій, що працював у друкарні Зетського воєводи Црноєвича. З цього приводу в 1893 р. газета "Глас Црногорца" (№ 9) повідомляла, що, мабуть, під впливом Венеції чорногорські господарі завели книгодрукування при монастирі святого Миколи на р. Ободі. Звідти друкарня переїхала в Цетиньє, як більш безпечне місце. Про ієромонаха Макарія відомо мало, гадають, що він вчився друкарській справі у Венеції. І. Кукулієвич зауважує, що перед тим, як стати друкарем, Макарій мусив бути каліграфом або гравером.

Налічується п’ять слов’янських інкунабул, надрукованих ієромонахом Макарієм у Чорногорії, а саме: 1. "Осмогласник" – "Октоїх" І (1494); 2. "Осмогласник" – "Октоїх" (1494); 3. "Псалтир" (1495); 4. "Євхологіон" (1495); 5. "Четвероєвангеліє" (1496).

Гадають, що, переїхавши до Волощини, Макарій видав тут ще три книги: "Служебник" (1508), "Октоїх" (1510), "Четвероєвангеліє" (1512).

Наступним видатним друкарем книг кириличними літерами був білорус Георгій (Франциск) Скорина з Полоцька. Скорина був не лише майстром книжкової справи, а й високообдарованою людиною, що мала університетську освіту й вищі вчені ступені. Наприкінці 1516 р. Скорина оселився в Празі й заснував там свою друкарню. Першою книгою, яку видав Скорина, був "Псалтир" (1517), потім вийшли 23 біблійні книги. Останньою була "Книга пророка Даниїла", вона побачила світ у 1519 р. Характерно, що в шрифтах Скорини немає в’язі, яка утруднює читання. Не закінчивши видання "Руської біблії", Скорина, з невідомих причин, повернувся до Білорусії. У 1523 р. він видав у Вільно дві книги малого формату: "Апостол" і "Малу подорожню книжицю"; на ній немає дати, але надрукована вона приблизно в той же час.

Скорина ввів у свою книжку вихідний аркуш. Неперевершена майстерність білоруського першодрукаря не поступалася рівнем перед венеційськими друками Ренесансу.

Початок книгодрукування кириличними літерами в Росії пов’язаний з Москвою. До нас не дійшло ніяких відомостей про першу московську так звану Анонімну друкарню. Проте в документі 1556 р. підтверджується наявність у Москві на той час "мастера печатных книг" Маруші Нефедьєва. Кацпржак називає шість видань, надрукованих в цій друкарні (близько 1556/57 року – "Євангеліє", близько 1557/58 року – "Псалтир", близько 1558/59 р. – "Тріодь постная", близько 1559 р. – "Євангеліє", близько 1565/66 р. – "Євангеліє", близько 1566/67 р. – "Псалтир"). Два останні видання вийшли уже під час існування у Москві друкарні Івана Федорова. У 1553 році Іван Федоров за указом царя Івана IV заложив у Москві друкарню, яка одержала назву "Печатний двір"; 1 березня 1564 року вийшла в світ перша датована друкована книжка в Росії "Апостол".

Друкарський шрифт Івана Федорова був відлитий за зразком рукописного напівуставу. Друкував він і грецькими літерами.

Естетична цінність і технологічна якість шрифтів, ініціалів і орнаментів Івана Федорова була успішно випробувана часом. Його орнаментальні оздоби, наприклад, вживалися до початку ХІХ ст.

Старе кириличне письмо, яким користувалися піонери слов’янського книгодрукування, існує тепер як пам’ятка в церковних книгах. Останньою книгою світського змісту, надрукованою церконослов’янським шрифтом, в Росії була "Арифметика" Магницького. На той час ця книга була енциклопедією математичних і природничих знань. Але напівуставний старослов’янський шрифт і великий формат книги надавали цьому підручнику вигляду церковного видання. Вихід у світ "Арифметики" Магницького (1703 р.) показав неспроможність старослов’янського алфавіту задовольнити вимоги, які висувало життя перед вітчизняними виданнями, особлив при друкуванні математичних праць.

Реформа шрифту, здійснена Петром І, була завершальним офіційним актом історичного процесу, спрямованого на заміну старослов’янського кириличного шрифту досконалішим, що відповідав би новим зрослим вимогам соціально-економічних умов того часу.

Гражданським шрифтам на початку XVІІІ ст. давали назви відповідно до їх призначення, причому поняття "шрифт" ще не було – кожний розмір шрифту або нову гарнітуру називали "азбукою".

Перші малюнки власне гражданського шрифту створювались у м. Жовкві в 1707 р. З документів відомо, що 29 січня 1707 року Петро І надіслав до Амстердама лист з оригіналами малюнків літер гражданського шрифту і замовленням до Христофора Брандта на виготовлення пуансонів і матриць за надісланими зразками. 6 (17)травня 1707 року Христофор Брандт надіслав з Амстердама відбитки з виготовленого шрифту. Відомо, що першою книгою, надрукованою гражданським шрифтом, була"Геометріа славенскі землемеріе", складання якої почали 17 лютого 1708 року.Спочатку нарізання і відливання нового шрифту відбувалося в Амстердамі, а пізніше у Москві. Зразок гражданської азбуки в остаточному варіанті затвердив Петро І 29 січня 1710 року.

За Петра І було видано близько 600 книг, з них майже 400 світських видань, надрукованих гражданським шрифтом. Введення нового шрифту становило епоху в розвитку російської національної культури. Виникли нові спроби оформлення книги, відбулося введення арабських цифр замість позначення чисел літерами. Різниця в малюнках шрифтів друкарні Академії наук і Московського університету в кінці XVIII і на початку ХІХ ст. визначила два типи російських друкарських шрифтів – петербурзький і московський.

У XVІІІ ст. оригінальні малюнки шрифтів створювалися головним чином у державних друкарнях. З початку ХІХ ст. шрифтоливарна справа поступово переходить у приватні руки.

Велику роботу щодо удосконалення друкарських шрифтів вели відомі московські друкарні С. Селівановського і А. Семена. Усі кращі варіанти шрифтів Селівановського були зібрані в книзі зразків 1826 року. Він поліпшував шрифти Московського університету і петербурзькі взірці. Узагальнюючи діяльність приватних друкарень-шрифтоливарень, А. Шицгал говорить, що шрифт Селівановського являє собою розробку московського варіанту, а Семен модифікував малюнок шрифту Дідо відповідно до московського варіанту. До Великої Жовтневої соціалістичної революції шрифтова справа перебувала в умовах капіталістичної конкуренції.